Далі текст державною мовою.
Дехтяренко – універсальний солдат. Він – колишній журналіст. Після роботи в ЗМІ він працював в пресслужбі Секретаріату Кабміну, офісі колишнього прем’єра Володимира Гройсмана, потім PR-менеджером у Міністерстві соціальної політики, був речником Міністерства охорони здоров’я в найбільш складний «ковідний» період. Наразі доля закинула його до спецслужби.
Ідея розмови з речником СБУ з’явилась у «Главкома» у зв’язку з медійною атакою, яку в останні місяці переживала СБУ. Публікації про відставку її керівника з українських ЗМІ перекочували у закордонні. Медіа масовано поширювали чутки про «незадоволення президента роботою керівництва Служби під час війни», при цьому, прикметно, жодне з них не називало своїх джерел.
На початку цього тижня інтригу зняв сам глава держави. Володимир Зеленський сказав: «Що стосується керівника Служби безпеки України, по-перше, якщо б я хотів його звільнити, думаю, я б його вже звільнив…». Фактично глава держави лише підтвердив підозри у замовності інформаційної кампанії проти Баканова.
У розмові з «Главкомом» офіційний речник Служби безпеки вперше відповідає на найпопулярніші питання, які піднімала преса в останні тижні: про арешт генерала Наумова, про «здачу Херсона», про «втечу Баканова» та про… свій сімейний статус.
Артеме, востаннє ми з вами наживо зустрічались 17 січня під час офрекордз-розмови у голови Служби Івана Баканова. До повномасштабного вторгнення залишався фактично місяць. Головний меседж, який тоді прозвучав: ситуація контрольована, військові маневри росіян біля наших кордонів нічим не відрізняються від тих, що були у попередні роки. Коли спецслужба таки помітила, що розвиток ситуації пішов за найгіршим сценарієм і що тоді змінилось у роботі СБУ?
Якщо ви пам’ятаєте, то дослівно наш меседж звучав так: загроза є, ми до неї готуємося, опрацьовуємо різні варіанти. Звичайно, що варіант повномасштабного вторгнення на той момент також обговорювався відповідними структурами, хоча вважався не настільки ймовірним. І якщо ви говорите про дати, коли і що стало зрозумілим, то я нагадаю: голова СБУ Іван Баканов ще у травні 2021 року на форумі «Україна-30. Безпека країни» озвучив можливі сценарії нападу з боку РФ. Було названо п’ять оперативних напрямів скупчення сил, роль Білорусі як потенційного союзника. Тобто про загрозу повномасштабного російського вторгнення СБУ говорило ще рік тому. Це все є у ЗМІ: публікувались навіть карти, інфографіка.
Було багато галасу, але широкий загал про це швидко забув. Так само більшість суспільства не зовсім чітко розуміє функціонал СБУ і чомусь вважає, що ми займаємось розвідкою. Насправді основний сфера відповідальності СБУ – це якраз контррозвідувальна діяльність, тобто ми протидіємо розвідникам іноземних держав. Розвідка – це дещо інші структури, наприклад, ГУР Міноборони, Служба зовнішньої розвідки.
Якщо ж говорити про позицію української влади в цілому, то меседжі «все контрольовано», «зберігайте спокій» пов’язані з тим, що схожі нагнітання з боку Російської Федерації були неодноразово застосовані раніше. Тобто загалом ми ситуацію бачили і вся влада до неї готувалась. Напевно, сам факт того, що план Путіна «взяти Київ за три дні» провалився – один із доказів цього. Путін, як ви й сказали, обрав один з найгірших можливих сценаріїв і заплатить за це найвищу ціну.
Як загалом СБУ перейшла на військові рейки? Як змінився/змінюється вектор діяльності спецслужби? Які першочергові завдання постали на початку збройної агресії і які з них актуальні зараз, на п’ятому місяці повномасштабної війни?
Глобально мета СБУ не змінилася – це захист української державності. Змінилися обставини, в яких ми працюємо. Якщо коротко – зараз всі працюють на якомога швидшу перемогу України. З перших хвилин війни Служба безпеки стала на захист країни разом із військовими, колегами по силовому блоку та волонтерами. Немає такої сфери, де СБУ не була б задіяною: від безпосередніх бойових дій до гуманітарної допомоги тим, хто її потребує. Якщо казати про специфіку наших підрозділів, то конкретно співробітники Центру спеціальних операцій «А», яка відома як «Альфа», приймають участь в бойових діях, спецопераціях, беруть окупантів у полон.
Контррозвідка і департамент захисту національної державності регулярно затримують російських агентів, працюють проти диверсантів і колаборантів. Слідчі СБУ фіксують злочини ворога та відкривають кримінальні провадження. Кіберфахівці відбивають хакерські та інформаційні атаки, організовують тиск на інфраструктуру агресора та збирають дані про пересування ворожої техніки та ДРГ. Тобто іде системна робота. Вона далеко не завжди публічна, але вкрай ефективна.
Між різними силовими органами завжди існувала непублічна, а іноді й публічна, конкуренція. Війна це змінила?
З початку війни співпраця з усіма силовиками посилилася. Це і Офіс Генпрокурора, і Нацполіція, і Держприкордонслужба, і ДБР, і НАБУ та інші.
Щодо співпраці із ЗСУ, то у нас взагалі максимальний контакт на всіх напрямках – від бойових дій до кіберпростору. Один із прикладів – створення офіційного чат-боту в Telegram (@stop_russian_war_bot), куди українці надсилають інформацію про сили ворога. Інформація потрапляє до нас, ми її перевіряємо та віддаємо ЗСУ. У результаті маємо величезну кількість російської знищеної техніки і сил. Частину цієї інформації ми публікували на своїх офіційних акаунтах.
Наші слідчі координують роботу з усіма правоохоронними структурами, аби жоден воєнний злочинець, який творить звірства на території України, не залишився безкарним. СБУ – це якраз та структура, яка уповноважена на документування воєнних злочинів, але оскільки масштаби агресії РФ неможливо покрити виключно нашими силами, то СБУ робить це у співпраці з іншими структурами. Працюємо у максимальній комунікації з усіма, аби наблизити перемогу України!
Вираз «взяти Київ за три дні» вже став мемом. Якими конкретно були плани російських спецслужб щодо захоплення влади? Як вони хотіли це реалізувати і що у них пішло не так?
Путін дійсно хотів захопити Київ за умовні три дні. Для цього збирались використати весь арсенал, всі наявні у них інструменти: від військових до диверсійних груп та агентів впливу. У цій схемі спецслужби мали свої чіткі завдання. Зокрема, сфера відповідальності ФСБ полягала в розвідувально-підривній діяльності, підготовці і взаємодії з колаборантами, аби швидко сформувати окупаційну владу на місцях. Власне те, що ми, наприклад, бачимо в тому ж Херсоні.
Тобто їхня загальна мета – усіма способами провести легітимізацію окупантів в Україні. І в межах цієї лінії ФСБ, безумовно, працювала зі своєю агентурою в Києві. Особливо активно ми спостерігали це у січні-лютому, перед вторгненням.
Якщо ви переглянете наш ролик про викриття народного депутата Андрія Деркача, то багато стане зрозуміло. Своя роль відводилася навіть приватним охоронним структурам. І завдяки роботі СБУ на випередження, більшість із цього РФ не змогла реалізувати. Ви маєте розуміти, що проти України ще до війни працювало понад 7 тис. співробітників спецслужб. І цей напрямок постійно посилювався, аби дестабілізувати ситуацію. Якщо казати метафорично, проти нас воює неповороткий Голіаф. Але це той випадок, коли Давид переможе.
Ви про нардепа Деркача згадали. Але невже давно не було зрозуміло, що цей виходець зі школи КДБ, покровитель Московської церкви в Україні, міг давно бути пов'язаним із російськими спецслужбами?
По-перше, СБУ про це стало відомо не тільки зараз. Робота велася давно. І якщо ви уважно прочитаєте наше повідомлення, то головний акцент полягає в тому, що цей депутат не просто є агентом РФ, а те, що він активно готувався до вторгнення Росії і курував певну мережу зі своїми завданнями. При цьому підконтрольні йому структури хотіли вчинити силове захоплення влади.
До того ж, є певна специфіка роботи спецслужби. Є оперативна інформація, а є процесуальні норми та вимоги. І шлях між ними може зайняти значний час, особливо, коли стосується оприлюднення інформації. Це великий ланцюг – одне необережне слово в інтерв’ю може зірвати якусь велику секретну операцію, яка відбувається прямо зараз.
Другий момент – норми закону. Ми живемо у правовій державі і діємо відповідно. Недостатньо просто мати якусь інформацію. Збираються докази, отримуються дозволи, проводяться експертизи. Більшість людей, звісно, хочуть швидкого результату, але вирок суду отримується якраз після того, коли перед цим була проведена кропітка робота з чіткою доказовою базою.
Як бути з тими колаборантами, які вже відкрито перейшли на біг ворога? Причому це не якісь ноунейми зі смітника, а колишні відомі нардепи (Сальдо в Херсоні, Балицький в Мелітополі). СБУ їх «прошляпила»?
Робота в цьому напрямку ве
