До війни 19-річний сумчанин Максим Луцик навчався у Києві на біолога та займався молодіжною політикою. Сьогодні він – один із тих, хто стоїть на захисті України. Юнак здійснює аеророзвідку за допомогою дронів. Як для хлопця розпочалася війна, яку воєнну географію має зараз та заради чого воює, він розповів Суспільному.
Військкомат о 9:00 24 лютогоТелефонні дзвінки від батьків і друзів, бомбосховище та військкомат о 9 ранку — таким 24 лютого згадує Максим. Передчуття щодо повномасштабної війни в Україні у хлопця було ще з 17 років.
"23 числа ввечері ми сиділи на зідзвоні з поляками, з польською асоціацією студентів, і домовлялись про те, що якщо у нас раптом почнеться війна, то вони приймуть наших студентів. Я приїхав додому о 1 годині ночі і десь раніше 5 ранку до мене забіг сусід з криками, що Бориспіль бомблять, подзвонили батьки, що в аеропорт прилітають ракети", — згадує він.
Максим вважає, що війна потрібна населенню Росії, бо це, за його словами, "спосіб самоствердження та утримання контролю над населенням".
Нині діяльність Максима — аеророзвідка — складна за кількома аспектами робота.
"Існує правило, що якщо розвідник каже, що він – розвідник, він вже – не розвідник. Але специфіка моєї роботи полягає в тому, що за нуль ми не ходимо, ми знаходимось на території, нам підконтрольній. І наші задачі – це аеророзвідка, корегування, ще додався цікавий аспект нашої роботи – це ударні дрони, взаємодія з вибухівкою, яка може впасти комусь на голову", — розповідає він.
Київська область, Рубіжне, Сєвєродонецьк. Таку воєнну географію на сьогодні має Максим. Хлопець розповідає, що в Ірпені, приміром, пройшов бойове хрещення. Однак, до того, де опиниться пізніше, готовим не був.
"Війна у Київській області — це прогулянка у порівнянні з боями на сході""Війна в Київській області – це прогулянка. Це не можна порівнювати з боями на сході ніяк. У перший день, коли ми приїхали в Рубіжне – ми за 10 хвилин відчули набагато більше, аніж в Ірпені за весь час перебування, набагато масивніші артобстріли, більша концентрація військ противника, інтенсивніші спроби наступу", — згадує він.
В одному з таких боїв хлопець отримав контузію.
"Умови, у яких ми були, вимагали, щоб ми стояли біля вікон і ловили сигнал пультом, і проводили коригування вогню. Під час такого корегування зранку ми стояли, і нам прямо під вікно прилетіло. Загинув наш командир Сергій Жиржевський, ще одна людина дістала осколкові поранення, а я просто зробив сальто, отримав контузію і вдарився головою об стіну", — розповідає він.
Найкраща мотивація — мирне майбутнє УкраїниМаксим говорить, на фронті немає часу на розпач. Тож, звикаєш до всього. Головне – ефективно виконувати свою роботу, аби зберегти життя собі і побратимам. Сьогодні Максим паралельно із військовими справами навчається в університеті та встигає вирішувати питання зі свого довоєнного життя. А найбільшою мотивацією для хлопця є мирне майбутнє України.
"Я собі не уявляв війну такою, я думаю, мало хто міг собі уявити Ірпінь і Бучу. У тому вигляді, у якому і бої за ці міста відбувались, і ті злочини, які вчиняли росіяни. Передбачити це було неможливо", — говорить він.
І додає, що вірить у світле майбутнє України і перемогу: "Мені Україна буде подобатись у будь-яких кордонах, звичайно, але хотілось би, щоб вони були максимально широкі. Я знайду тисячу інших способів помститися за своїх загиблих побратимів або відплатити за все, що нам заподіяли. Але іншого шляху для України мати світле майбутнє, окрім, як зараз воювати, немає".
Авторка — Христина Довбня
Читайте також Вдосконалюють і ремонтують техніку для військових — група інженерів у Сумах Військові на Сумщині навчають мешканців прикордонних громад правилам цивільної безпеки.Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
Джерело
