Перевезла власний бізнес до Тернополя харків’янка Наталія Михайлова. З початком повномасштабної війни її сім’я була змушена виїхати з Харкова, а один з їхніх магазинів був зруйнований. Жінка виготовляє вишитий український одяг і відкрила у Тернополі свій магазин.
Перевезла власний бізнес до Тернополя харків’янка Наталія Михайлова. Жінка виготовляє вишитий український одяг. Наталія показує швейний цех.
"Починається все з ідей, думок, комп’ютера. І потім все реалізовується за допомогою обладнання. Ми не вишиваємо на крої, ми робимо "купон" для того, щоб була рівна вишивка", – каже Наталія.
Наталя обирає картридж із програмою, завантажує. Жінка стежить одразу за декількома машинками. Покроєний виріб Наталя зшиває.
"Це буде чоловіча сорочка, стандартний фасон. Буду відрізати його, щоб було ось так. Бо якщо поставити так, щоб зекономити тканину – буде негарно. Я зшиваю дуже повільно. Останній раз я шила в 2016 році. Але це як на велосипеді, якщо раз навчився кататися, то не забудеш", – каже Наталія.
За освітою вона – менеджерка-економістка. Жінка розповідає, що свій бізнес із виготовлення вишиваного одягу розпочала в 2014 році.
"Ідея була мого брата. Я прийшла, то він робив просто сорочки-вишиванки. Я вже костюми почала робити, на державні установи ми почали працювати. І я пішла закінчила курси моделювання", – каже Наталія.
Вже тоді її з Тернополем пов’язували друзі та робота. Тут купували тканину. Знайомі тернополяни допомогли переїхати з Харкова в перший день повномасштабної війни.
"Ми живемо на Салтівці, ми прокинулися від вибухів. Чоловік мені сказав, щоб я йшла в магазин і купувала їжу на два тижні. Знайомі написали, щоб ми їхали в Тернопіль", " розповіла Наталія.
У Харкові в жінки був свій швейний цех та 4 магазини.
"Коли "прилетіло" в один з наших магазинів на Барабашово, там було дуже багато виробів. Мені сказали, що магазин згорів".
Згодом Наталя перевезла з Харкова швейне обладнання. Зараз сама і за вишивальницю, закрійницю, швачку та менеджерку. Жінка каже, що допомагає брат, який займається продажем у магазині.
"Дуже важко і я розумію, що так не треба робити. Але, я не зовсім розумію, якщо брати зараз людей, то їм треба давати завантаженість, щоб в них було багато роботи. Бо зараз прийти пошити мені 10 сорочок і потім тиждень сидіти вдома, то так не можна. А тернопільський магазин не витягує таку завантаженість і такий цех", – каже Наталія.
Після війни жінка хоче повернутися до Харкова. Наразі планує розвивати свій бізнес у Тернополі. Крім сорочок, Наталія виготовляє також вишиті костюми, плахти, сукні, жилетки, шиє шаровари.
"Це наш оберіг, це наша. Я не знаю, це як хрестик люди носить. Це і ще й робота, якою ти живеш. Це не просто там відшив і забув. Ти вкладаєш душу в це", – каже жінка.
Читайте також Бізнес у час війни: в Тернополі організували економічний форум Джерело
