Вони молилися, вірили, втрачали надію і знаходили її знов. Для рідних звільнених з полону захисників «Азовсталі» звістка про обмін була несподіванкою, йдеться в ТСН.

Марина – дружина Олександра Кравцова, позивний "Ведмідь", який на війні із 2014 року. Боронив Донецький аеропорт, дістав тяжке поранення, та це не втримало його 24 лютого. Ведмідь захищав «Азовсталь» усі 86 днів, поки не потрапив у полон. Марина не мала з ним ніякого зв’язку усі 4 місяці. «Я вже не знаю, скільки разів я вмирала і знову починала брати себе в руки. Чи живий він і в якому він стані – цього я не знала. Було і розчарування, і біль, і страх, і очікування. Багато хто казав, що шансів на повернення у нього майже немає», - розповідає Марина.  

Про обмін 21 вересня Марина знала, вона їхала зустрічати полонених разом із представниками Асоціації захисників «Азовсталі». Але про те, що нарешті зможе обійняти свого «Ведмедя», і гадки не мала. «Майже в останню мить мені зателефонували і вийшов на відеозв’язок наш побратим. І каже, що подивись хто зі мною. Переводить камеру і я побачила Сашу», - пригадує жінка.  

Звільнені полонені ще не всі бачились із рідними, але дехто навіть встиг освідчитись

Кадри цих довгоочікуваних  обіймів Марини і Олександра облетіли всю Україну. «Ведмедя» складно упізнати. Схудлий, змучений на відміну від цих світлин, але вже вдома і в безпеці

4 місяці очікування і надії і у рідних «азовця» Дмитра Козацького. Вони  вірили, що він повернеться. Позивний Дмитра «Орест» - його називали очима «Азовсталі». Як пресофіцер полку «Азов» він фільмував усе, що відбувалося. Саме його відео і фото бачив увесь світ.  Про те, що він на свободі, мати Ірина дізналася на роботі, в потязі. Вона провідниця і з 24 лютого працювала на евакуаційних поїздах. Ірина спочатку не впізнала голос рідного сина.

«Я сиділа собі, щось читала, коли дзвінок із невідомого номера, уже вечір. Там чоловічий голос каже: «Добрий вечір, наскільки я знаю, у вас скоро день народження». А я питаю: «В з ким я розмовляю?». І тут я чую… це Діма! Це мій Діма! І я: «Діма, Діма, синок!». Я його просто давно не чула. І це для мене було… Я навіть не уявляла, що він в Україні уже», - каже жінка.  

На таку довгоочікувану зустріч Дмитро прийшов з букетами троянд для мами і сестри… Здавалося б, після полону, йому точно не до квітів, але у цьому весь Дмитро, каже його мати.

Ірина каже, чекати допомагали хіба що молитви. Але згадує, після теракту в Оленівці було вже нестерпно. «Це страшно, я не знала, де Діма, я не знала. Я не знала, хто там, що там і як. У мене боліла душе не тільки за Діму, а за кожного», - каже мама звільненого «азовця».

Серед найвідоміших світлин Дмитра є одна із назвою «Герой зі сталевим поглядом», на ній Михайло Діанов.Зараз боєць катастрофічно схуд, з покаліченою рукою. «Ти дивишся на них зі страхом. Тому що таке зробити з людиною важко. Усвідомити, що таке взагалі можна зробити. Але це рідна людина. Навіть якби були тіки одні очі, я би впізнала, що це мій брат», - твердить сестра Михайла Діанова Альона Лаврушко.

Альона розповідає, що у брата в руці не вистачає 4 сантиметри кістки, необхідна операція. Але вона неможлива доти, доки Михайло не набере вагу. «Він важив 86 кілограмів, а зараз важить 62. І це як він нам сказав, це він уже поправився», - додає вона.  

З перших обіймів з найріднішими стає зрозуміло, шо у Михайла сталевий не лише погляд, але і дух. «Він у нас дуже морально стійкий, він дуже позитивна людина. І коли у нас відбулася перша зустріч в госпіталі ця, відкриваються двері і він іде. Само собою починаються сльози на очі, а він іде і посміхається. І жартує», - розповідає Альона.

«Бонжорно, сінйоріта» - так, переповідає мама Катерина Поліщук, з нею привіталася донька телефоном, коли вже була на території України. «Пташка» пережила облогу «Азову», полон, допити і ось вмовляє себе триматися, коли чую маму. «Важко було дуже, але я трималася, заради донечки. Вона мене дуже відчуває», - пригадує Світлана Поліщук.

215 звільнених з полону - 215 родин, які чекали і вірили. Наразі, вони ще не разом, не всім вдалося навіть побачитися, лише поговорити телефоном. На усіх колишніх полонених чекає тривала реабілітація і вони у шпиталях, але потрохи повертаються до життя. Попри поранення, Лев Пашко просто у лікарні робить пропозицію своїй коханій.

А офіцер-прикордонник, Ігор Кучер, який захищав Маріуполь, приїхав на присягу до сина-курсанта. Те, що така довгоочікувана зустріч буде на плацу, майбутній прикордонник навіть не здогадувався.

Читайте також:

Рашисти облаштували на Харківщині надпотужну лінію оборони з цілими підземними містами, тепер їх обстрілюють

Харківського сценарію не вийде: воїни на Миколаївщині з втратами відвойовують вже знищені села

Звільнений Куп’янськ хоча і під обстрілами, але ще з більшим страхом пригадує окупацію

Джерело