В деокупованих українських містах відкриваються нові й й нові факти злочинів Росії проти нашого цивільного населення. Коли загарбники заходили у міста і села,  поспіхом влаштовували там свої "органи" влади, де головним інструментом для впливу на місцевих були далеко не закони й право, а звичайні кийки, електрострум і бити. 

Магазини, ресторани й кафе у центрі Херсона під час окупації росіяни забирали в людей на власні потреби. Одним із таких приміщень стала офісна будівля, тоді ще мало хто розумів, що саме тут вони влаштують катівню.

Українців тримали в підвалі, тут запах горілого і сечі. Денис та Данило на двох, провели тут понад 3 місяці. В темному коридорі десяток дверей пронумерованих фарбою, загалом 8 камер. В кімнаті ж без номеру досі є стіл, на якому ручка та чисті аркуші паперу. Поруч стілець, купи стяжок для рук й водопровідна труба, саме тут вибивали зізнання. “Ну, я не хотів говорити. Я лежав постійно, вони мене струмом били. Потім посадили на це крісло і почали сильно бити. Кров з носа текла, кров'ю із рота, плювався”,- розповідає колишній бранець. 

“На нас стяжки були позаду. І ноги були звязані”, - розповідають хлопці. 

Їм всього по 20-ть, студенти, однокласники. Окупанти схопили їх після того, як ЗСУ спалили у місті черговий російський штаб. Без жодних доказів саме цих хлопців назвали корегувальниками. Поки окупанти шили хлопцям справу - тримали тут. Так було і з іншими. “Спали ми на холодній підлозі. Тут ще стояли стільці. На них також спали. Тут у нас був туалет”, - кажуть колишні бранці. 

Ходили на відро, сечу збирали в пляшки й виливали в кутку. Чоловіки та жінки - разом, по 4-5 людей в камері. Когось приковували до батареї. “Думав, щоб не померти, бо тут були вічні плитки. Вічні крики”, - кажуть ті, з кого знущались. 

Дні вони рахували дряпаючи камінчиком на стіні. У Дениса це майже два місяці. Увесь цей час його шукала мама, яка обивала пороги такзваної “прокуратури” окупантів, але там її Дениса називали безвісти зниклим. “Закрий рота, бо зараз застрелим. Направили на мене зброю. Він стріляли в стелю. Забрали сина з ліжка, був босий і в одних шортах. Боже, ми таке пережили, страшне”, - із пригадує жінка.  

Одягнених в чому їх схопили, полонених тримали у сирому підвалі. Могли на тижні прикувати до батареї, або одягти на голову пакет, обмежити у їжі. У кожній камері висіли відеокамери, за найменші порушення, нові знущання. Крім фізичних мук, ще й психологічні: поки одних бранців катували, інші це слухали й чекали своєї черги. “Коли катували – крики дуже сильно було чути, просто ось над нами”, - свідчать люди.

Згори, на першому поверсі будівлі були кабінети - “Адміністрація катівні”. 

Катували затриманих й засуджені за вбивства або грабежі, про що вони самі розповідали бранцям. Російські ФСБівці дали їм зброю, а ті натомість - робили усю брудну роботу. “Вони всі говорили без кацапського акценту. Це все були “ДНР-ЛНР”, - каже волонтерка Вікторія.

Її кинули до підвалу за те, що фасувала херсонцям продуктові набори. Розповідає, окупантів цікавило звідки на це гроші!? З її оселі  вкрали усе цінне, забрали машину.

Натепер відомо про щонайменше пів сотню катованих в цьому підвалі. Схожі катівні українські правоохоронці вже виявили у будівлях Херсонського ізолятора тимчасового тримання, слідчому ізоляторі та в одному з відділків поліції. Усі вони облаштовані однаково, за методичка ФСБ: кийки, електрострум. 

Під час обшуку правоохоронці вилучили з катівень наручники, труби й так звані "тапіки", тобто військові польові телефони, які ще за радянських часів для знущань пристосували КГБівці. Ще протигази, їх одягали людям на голови і перекривали кисень, аби вибивати потрібні зізнання. “Зараз відомо про імовірно 9 катівень. Безпосередньо ми говоримо про 5 катівень в Херсоні - інші у Бериславському районі. Утимувалися там звичайні мирні мешканці які проживали на відповідній території”,  - зазначає прессекретар Херсонської обласної прокуратури Анастасія Васильовська.

Кримінальне провадження відкрито за фактом порушення законів та звичаїв війни. Кількість закатованих поки невідома, але загалом вже знайшли 432 тіла цивільних. Вікторії, Данилові та Денису - пощастило вижити, а пережите вони не забудуть ніколи.

“Сина я побачила 23-тього, тут на порозі. Він був худий, знесилений, з такою бородою. Сильний жах пережили, я хочу щоб їх найшли і покарали. Це ж не перше таке, їх треба зупинити, щоб це все не продовжувалось. Моя дитина сильно постраждала - він мені це все розказував. Я просто вже не можу плакати, бо я вже все виплакала”, - переконує мама бранця катівні.

Читайте також:

Пенсіонер переказав на армію зібрані за життя 400 тисяч гривень, за це його нагородив президент

Війна в Україні показала країнам НАТО їхні слабкі місця: чому навчили українці європейців

Чи стався вже блекаут, якого всі боялись: пояснення експертів