Батьки і діти, війна і втрати, інакшість в часи тоталітаризму – у своїй адаптації повісті про Піноккіо мексиканський режисер Гільєрмо дель Торо порушив багато недитячих тем. Додав реальності, яка темніша за найстрашнішу казку. І знайшов розкішне візуальне втілення для своїх ідей.

Тому, хоч який суперечливий післясмак лишило цьогорічне вручення " Оскарів", у перемозі "Піноккіо Гільєрмо дель Торо" майже ніхто не сумнівався. Рецензія на стрічку від кінооглядачки Радіо Промінь Віри Сивачук.

Про що мультфільм

Звичайно ж, про Піноккіо – дерев'яного хлопчика, якого витесав майстер Джеппетто і в якого після кожної брехні виростав ніс. Проте Гільєрмо дель Торо оновив легенду Піноккіо, не перетнувши кордонів класичної фабули.

Як і Роберт Земекіс у недавній екранізації від Disney, мексиканський режисер розвинув передісторію – Джеппетто майструє ляльку в пориві суму і скорботи за сином, який загинув під час авіанальоту в роки Першої світової війни. Фільм показує, що майстер підсвідомо намагається зробити з Піноккіо Карло. Спойлер: це неможливо.

Читайте також: "Як завжди "Оскар", і водночас – ні. Квота на співчуття і вибіркова некоректність"

Але це не найрадикальніша зміна повісті Карло Коллоді. Дель Торо переносить дію в інший час – Італію часів Мусолліні. Замість Країни дурнів чи Острова насолод дерев'яний хлопчик потрапляє у тренувальний табір для юних фашистів.

Мультфільм має 60 нагород і 159 номінацій. Завдяки чому? Бо це химерна суміш фентезі й історичної реальності, дуже переосмислена авторська казка з візуальними ефектами.

Свого "Піноккіо" дель Торо майстрував ще довше, ніж Джеппетто, – ідея фільму народилася всередині нульових. Режисера надихали ілюстрації Ґріса Ґрімлі. Для втілення свого задуму він обрав техніку покадрової лялькової анімації. Логічно, – якщо історія про ляльку, ніби так? Але нам важко навіть уявити, яка це довга і ювелірна робота. Звичайно, її проробив не сам дель Торо, а ціла команда мультиплікаторів на чолі з Марком Густафсоном – режисером анімації. І, до речі, усі химерні місця, в які потрапляє Піноккіо, намальовані вручну.

Висновок

І все ж я довго відкладала перегляд цього мультфільму. Не тому, що сумнівалась у талантах у Гільєрмо дель Торо. Якраз навпаки, бо не сумнівалася в його вмінні зробити похмуре фентезі з дитячої казки, – і навіть вкраплення мюзиклу не завадили.

Режисер додав дуже багато свого. І насамперед думку, що з-поміж усіх чудовиськ найгірше – людина. Історично-політичний контекст. Фактично у нього вийшли "Пригоди Піноккіо в країні фашизму".

Тренувальні табори, авіанальоти, сигнал повітряної тривоги, – якоїсь миті ти думаєш, а чи в той фільм я потрапила? І, звичайно, режисер трансформував не тільки сюжет, а й ідеї твору. Те, що брехати не можна, бо виросте ніс, – звичайно, це зрозуміло і так (хоча в одній ситуації герой використовує брехню для порятунку).

Дель Торо розвиває тему втрати, смерті й безсмертя, – без цього Піноккіо не зміг би у фіналі зробити свій головний вибір. Але найбільше цей мультфільм розповідає про стосунки батьків і "незручних" дітей. Знятий з відчуттям взаємної провини: сина, який не хоче бути тягарем, і батька, який не готовий прийняти його недосконалість.

У своєму "Піноккіо" режисер говорить про цінність індивідуальності. Мовляв, кожен із нас існує в єдиному примірнику. Не намагайтеся перестругати себе під інший зразок.

Читайте нас у Facebook і Telegram, дивіться наш YouTube

Станьте частиною Суспільне Культура: напишіть нам про цікаві події культурного життя вашого міста чи селища. Надсилайте свої фото, відео та новини і ми опублікуємо їх на діджитал-платформах Суспільного. Пишіть нам на пошту: [email protected]. Ваші історії важливі для нас!

Джерело