“В перші місяці війни було по 3-4 обстріли за годину, а в березні нашим ворогом був ще й мороз до мінус 17-ти градусів. Відновлювати тепломережі з кожним “прильотом” було все важче й важче. Та багато мешканців залишилися в місті, серед яких люди з інвалідністю, літні люди, а також жінки з дітьми. Дехто сидів у підвалах, тож ми мусили давати тепло”.

Півтора місяця цілодобово, без змін і відпочинку – в такому графіку працював харківʼянин Назарій Гаврилюк, який за два місяці до великої війни очолив аварійно-диспетчерську службу Основʼянської філії КП “Харківські теплові мережі”.

“Треба було дотягти до 15 квітня, тобто до кінця опалювального сезону, – розповідає Владислав Тимофєєв, начальник Основ'янської філії. – Назарій Гаврилюк був одним із тих, хто півтора місяці працював 24/7, адже багато людей були не в змозі дістатися до своїх робочих місць. Всіма можливими зусиллями ми намагалися усунути пошкодження теплотрас, котельних, усуваючи дефекти під постійними обстрілами”.

Аби тримати енергетичний тил, чоловіки відправили свої родини до безпечних місць і стали на варті життєдіяльності міста.

“Коли мої батьки поїхали, мені, як і іншим чоловікам, стало значно спокійніше, – ділиться Назарій. – Ми збирали всіх, хто міг вийти на роботу: слюсарів, електриків, водіїв, диспетчерів. В кого були машини, забирали одне одного. Люди діставалися до роботи всіма правдами й неправдами: хто пішки, хто по снігу на велосипеді. Багатьом не було сенсу вертатися додому, дехто й не знав, чи є ще дім, чи вже його немає. Я прожив на роботі півтора місяці – її було дуже багато. І хлопцям було легше, коли керівник був із ними разом і вдень, і вночі".

До того, як отримати керівну посаду, Назарій працював слюсарем, поступово здобувши всі розряди: став майстром зміни і старшим зміни. Проте освіта теплоенергетика стала для нього вже другою вищою. За першою він – хірург-стоматолог.

“Моя любов до механіки та інженерії перемогла. Але моя перша освіта стала мені в нагоді, – розповідає Назарій. – Я добре знаюся на медикаментах. На початку війни, коли більшість аптек було зачинено, а в інших не було потрібних препаратів, люди були розгублені. Я допомагав підібрати лікарські засоби аналогічної дії. А ще я колись працював на “швидкій”, маю навички надання першої допомоги, і не боюся крові. При мені завжди моя посилена аптечка, яку я укомплектував спеціальними препаратами для екстрених випадків”.

На місце “прильотів” енергетики приїздили разом із працівниками ДСНС, пожежниками, а вночі – ще й у супроводі ЗСУ.

“Одного разу довелося терміново накладати жінці джгут і колоти ліки. Я їхав зі зміни, і переді мною в кілометрі був обстріл із “Градів”. Я пригальмував, і коли обстріл закінчився, помчав туди. Приїхав раніше “швидкої”, медики були за 3 хвилини, і ми разом намагалися врятувати людей. Я не міг не поїхати туди, бо знав, що можу допомогти, і я відповідальний за те, що я роблю, бо від цього залежить життя”, – ділиться Назарій.

“Перший вихідний у нього був на Пасху, тобто аж 24 квітня, – розказує Владислав. – Окрім основної роботи, Назарій ще виручав як водій-волонтер. Адже серйозні проблеми були не лише з персоналом і транспортом, а й із харчуванням. Магазини не працювали. Ми отримували гуманітарну допомогу, з тих продуктів наші дівчата готували обіди, а Назарій на своїй машині розвозив їх. Йому доводилося їздити в ті райони, які були під постійними обстрілами. Потім на замовлення військових ми ще зробили “їжаки”, і їх теж потрібно було розвезти по локаціях”.

Автівка Назарія доставляла одразу 500 порцій обідів до трьох районів міста. А потім він організував збір речей для дітей із дитбудинків і лікарень: розвозив одяг, фрукти й солодощі.

“Ми пережили дуже важкий період, – згадує перші місяці війни Владислав. – Наші енергетики невеликою частиною колективу витягли колосальний обсяг робіт і не дали зруйнувати місто. Вони дуже відповідальні хлопці, і з такими ми точно переможемо!”

“Люди змінили своє ставлення до комунальників кардинально. Вони дякують і вражені, як швидко все відновлюється. Кажуть: “Ми й надії не мали, що ви приїдете, а ви все відремонтували”. Я пишаюся своїм колективом і всіма харків’янами. Люди дуже згуртувалися і допомагають одне одному, одна біда – ми платимо таку високу ціну за це єднання”, – говорить Назарій.

Останнім часом ворог підло цілиться в больові точки мегаполісу – його критичну інфраструктуру: на день у місті трапляється від двох до чотирьох вибухів. Харків пережив вже сім блекаутів. Кожен із них потребує перезапуску, налагодження системи та швидкого усунення дефектів. Ще півтора місяця на енергетиків чекає дуже напружена робота.

“Опалювальний сезон ми майже пройшли, бо ми до цього готувалися з літа, до цього найскладнішого сезону за всю історію міста. Ми все подолаємо і все відбудуємо, головне – це життя. Саме за нього ми і боремося”, – стверджує Назарій.