Увага світу дедалі більше зосереджується на російській активності проти західної критичної інфраструктури на морі, тому виникає питання: якою є природа цієї загрози і як їй протидіяти?
Нещодавнє розкриття російської військово-морської активності поблизу ключових об'єктів морської інфраструктури у Північному морі, у тому числі кабелів, вітрових електростанцій і трубопроводів, не має бути несподіванкою. Росія доклала чималих зусиль, інвестуючи у засоби, які би дозволили їй створювати загрозу для критичної інфраструктури Європи, ще з радянських часів. Наголос на демонстрації здатності завдавати ударів по життєво важливих об'єктах можна знайти у російській концепції управління ескалацією. Ця концепція припускає, що здатність завдавати економічної шкоди є засобом стримування від зовнішнього втручання у локальні конфлікти на периферії Росії. У протистоянні з НАТО пошкодження інфраструктури на морі, разом із завданням ударів по об'єктах інфраструктури на суші, буде ключовою частиною загальних військових зусиль Росії, спрямованих на поступовий підрив міцності Заходу. Тому розглянемо деякі з інструментів, що є у розпорядженні Росії для проведення кампанії проти європейської інфраструктури на морі, організаційних структур, які ними керують і способів пом'якшення загроз, які вони становлять.
Російська війна на морському дні: розвідувальна функція
Морськими спецопераціями займаються Військово-морський флот Росії (ВМФ) та Головне управління глибоководних досліджень (ГУГД). Ці установи мають різні можливості і відповідають за різні аспекти морських диверсій. Слід зазначити, що хоча ВМФ Росії відіграє ключову оперативну роль, Міністерство оборони (МО) і Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації – орган зовнішньої розвідки Міністерства оборони РФ і центральний орган військової розвідки Збройних сил РФ – контролюють діяльність в організаційному плані, як через ГУГД, так і через Головне розвідувальне управління штабу ВМФ Росії.
ГРУ є особливо цікавим спеціалізованим органом. Воно існує незалежно від військово-морського командування і має статус директорату у структурі Міністерства оборони Росії. Незважаючи на свою незалежність від ВМФ, воно залучає особовий склад 29-ї окремої дивізії підводних човнів – формування, що базується в Оленячій Губі (населений пункт у Мурманській області РФ) та існує для експлуатації платформ для ГУГД (Головне управління глибоководних досліджень).
Підрозділ експлуатує низку спеціалізованих підводних човнів, включаючи «Палтус», «Рентген», «Кашалот» і «Лошарик» (наразі перебуває на ремонті). Ці підводні човни мають титанові корпуси, що дозволяє їм витримувати величезний тиск під час роботи на екстремальних глибинах. Так, «Лошарик» має унікальну внутрішню будову: його корпус складається з семи з'єднаних сферичних камер, які оптимальним чином розподіляють тиск, що дозволяє працювати на глибинах до 2,5 тис. м. Підводні човни, як правило, оснащені маніпуляторами, а також засобами для проведення водолазних спусків і робіт. Хоча ці підводні човни мають ядерну енергетичну установку, вони відносно невеликі, що ускладнює утримання екіпажів під водою упродовж тривалого часу – те, з чим зіткнулися ВМС США з аналогічними суднами, такими як NR-1. Тому вони потребують підтримки з боку материнських кораблів під час тривалих плавань.
Для цієї ролі Радянський Союз, а потім і Росія зазвичай використовували списані атомні підводні човни з балістичними ракетами типу «Янки» і атомні підводні човни з крилатими ракетами типу «Оскар». Два нинішні головні кораблі ГУГД – «Бєлгород» і БС-64 «Подмосков'я» – є відповідно видозмінами атомних підводних човнів класу «Оскар» і класу «Дельта».
Крім того, до складу ГУГД входять надводні кораблі, котрі для збору розвідувальної інформації номінально діють як дослідницькі судна. До них належить «Янтар», який привернув увагу своєю активністю навколо чутливих кабелів поблизу Великої Британії у 2019 році. Судно оснащене різноманітними датчиками і, схоже, здатне виступати у ролі базового судна для Pr18610 – тримісного глибоководного апарату, здатного працювати на глибині до 6000 метрів. Крім того, на судні, ймовірно, є низка дистанційно керованих та автономних підводних апаратів.
Завдання шкоди критичній інфраструктурі у разі ескалації конфлікту – не єдина функція ГУГД. На організацію покладено завдання встановлювати датчики, пов'язані з російською мережею «Гармонія», здійснювати у російських водах спостереження за іноземними активами і видаляти їхні засоби спостереження, прослуховувати підводні кабелі. Крім того на «Бєлгороді», вочевидь, буде розміщена ядерна торпеда «Посейдон».
Військовослужбовці, зайняті в ГУГД, отримують значні зарплати. Так, у 2012 році працівники ГУГД отримували 600 тис. руб. на місяць (близько $20 тис. на той час). Причиною такого високого рівня оплати праці є надзвичайно вузька спеціалізація. За радянських часів, аби претендувати на цю посаду, людина мала бути офіцером та відслужити п'ять років на підводному флоті, а потім пройти виснажливий курс, аналогічний системі підготовки радянських космонавтів.
Однак ГУГД не виконує всіх завдань з морських диверсій. Ключову роль відіграє також Головне розвідувальне управління Головного штабу ВМФ Росії. З 1977 року очільник російської військово-морської розвідки, як правило, також є заступником начальника ГРУ, а розвідувальне управління було підпорядковане п'ятому управлінню ГРУ під час перебування на посаді головнокомандувача ВМФ СССР адмірала Володимира Чернавіна.
Примітно, що російський корабель, який нещодавно був помічений поблизу європейської підводної інфраструктури – «Адмірал Владімірскій» – належить ВМФ Росії, а не ГУГД. Хоча точний набір датчиків на борту судна невідомий, під час дослідницької експедиції на Південний полюс у 2012 році на ньому був розгорнутий протонний магнітометр, який також може бути використаний для виявлення металевих об'єктів на морському дні, таких як трубопроводи. Під час холодної війни радянський військово-морський флот також утримував низку допоміжних кораблів, звичайних тральщиків, на які покладався збір розвідувальної інформації, а регіональні флотилії контролювали підрозділи спецпризначенців, що виконували диверсійні функції.
Крім того, ВМФ було доручено налагоджувати контакти з радянськими риболовецькими флотами, які могли залучатися як для збору розвідданих, так і для виконання диверсійних функцій. Нещодавно встановлене використання цивільних суден для обстеження вітрових електростанцій у Північному морі підтверджує, що ця практика триває і, ймовірно, є завданням ВМФ, а не ГУГД. Підрозділи спеціального призначення, підконтрольні регіональним флотам, можуть використовуватись у театрі бойових дій за допомоги ряду механізмів, таких як плавзасоби. Також можуть використовуватись як для спостереження, так і для таємних операцій проти військових і цивільних об'єктів. Спецпризначенці Північного флоту тренувалися для здійснення операцій проти Sosus (американська мережа підводних акустичних детекторів для реєстрації переміщень підводних човнів), а спецпризначенці Балтійського флоту, як стверджується, брали участь у таємних диверсіях. Ці підрозділи перебувають під повним контролем ГРУ.
Розподіл обов'язків між військово-морською розвідкою, яка підпорядковується ГРУ і ГУГД, начебто створює штучний поділ між підрозділами, що виконують схожі функції. Немає нічого незвичайного у тому, що розвідувальне відомство контролює особливо чутливі об'єкти. ЦРУ, наприклад, безпосередньо контролювало літак-розвідник U-2 і керувало багатьма операціями підводних човнів-розвідників, таких як NR-1. Однак залишити деякі об'єкти за ВМФ Росії (хоча і під повним контролем ГРУ), а інші передати ГУГД – цікавий організаційний вибір.
Одна з версій полягає у тому, що головним мотивом є чутливість, хоча, зважаючи на ймовірну участь ГРУ у нетрадиційних операціях, що включають як диверсії, так і вбивства, це здається малоймовірним.
Інша можливість полягає у тому, що оскільки п'яте управління відповідає за оперативну розвідку, до його обов'язків входять суто військові завдання, такі як стеження за західними військово-морськими об'єктами, тоді як ГРУ зберігає контроль над об'єктами, необхідними для діяльності, що має більш стратегічний характер. Останньою причиною, чому ці засоби були виведені з-під контролю ВМФ, ймовірно стало відновлення контролю над радянським воєнним флотом Генеральним штабом ЗС СССР, коли його очолював маршал Радянського Союзу Ніколай Огарков, а міністром оборони був Дмітрій Устинов.
У будь-якому разі, ГУГД здатне організувати свої сили і засоби разом з ВМФ для виконання конкретних завдань. Наприклад, в одному з розслідувань вибухів на газопроводі «Північний потік» стверджувалося, що до них були причетні службовці в/ч 45707 і 313-го загону спеціального призначення Балтійського флоту для боротьби з підводними диверсіями. Таким чином, видається, що за потреби ГУГД може залучати значні сили й засоби флоту.
