24 травня в інформаційній агенції “Букви” за авторством Валерії Цуби вийшла стаття, де було інтерв’ю кастинг-менеджерки Алли Самойленко про художній фільм “Буча”, виробництвом якого наша команда займається вже більше року. І хоч пані Алла не має жодного відношення до проєкту вона знайшла час і сили, щоб дати оцінку проекту не тільки з точки зору кастингу. На жаль, пані Алла не зверталась до нас з приводу інформації наведеної у цій статті, тому більшість наданої нею інформації носить неправдивий, упереджений та спекулятивний характер. 

Як автор і продюсер цього фільму я вдячний “Буквам” за можливість розповісти про проект і спростувати здогадки та неправдиві факти надані Аллою Самойленко.

Фільм “Буча” – це художній фільм на основі реальних подій про порятунок людей з окупованої території. У цього фільму дві головні мети. 

Перша – це протистояти російській пропаганді. Якщо хтось думає, що всі у Європі, США знають, що у нас відбувалось, і вірять тільки нашій версії, то на жаль, він глибоко помиляєтеся. Нещодавно українську кіноспільноту обурила новина, що російськи кінороби зняли стрічку “Азовсталь. Освобождение”.  Звісно в ній мова йде про “звільнення Азовсталі від українських нацистів”. І прямо зараз цей фільм возять і показують кінотеатрами Європи. Сучасний світ вже не буде чекати 10 років, як хтось пропонує, поки ми зробимо наші фільми. За ці 10 років світ надивиться російських фільмів, прийме їх наративи, та буде дивитись щось актуальне про конфлікт у Тайвані, або, на що ми всі сподіваємося, про ворожнечу між Білгородською і Курською народними республіками.

Ми зробили спеціальний івент присвячений нашому фільму під час “Берлинале” 24 лютого цього року, і всі, хто були там присутні, казали, що ми повинні якнайшвидше розповісти свою історію. Теж саме казали американці та канадці у Нью-Йорку та Бостоні, де ми теж презентували промо фільму. 

Друга наша мета – цим фільмом ми хочемо вшанувати пам’ять загиблих. Під час роботи над сценарієм Ми зустрічалися з усіма героями або родичами загиблих. І, перше, що ми питали – чи не проти вони розповісти свою історію для фільму і чи потрібен такий фільм. І всі вони казали – так, ми хочемо, щоб про це дізнались. А хто як не батьки, діти, чоловіки, дружини загиблих мають право вирішувати – розповідати їх історію публічно чи ні? 

Над фільмом працювала група з 80 фахівців, знялось більше 120 акторів, серед них відомий польський актор Цезарі Лукашевич, а також наші Вячеслав Довженко, Артемій Єгоров, Сергій Стрельников, Сергій Смеян, Володимир Захаренков, Тетяна Юрікова, Олександр Печериця, Тетяна Вашневська, Ольга Радчук, Олександра Ганноченко та багато інших. У фільмі знялися більше 700 акторів масових сцен. Нам допомагали Генштаб, Міноборони, ГУР, Нацполіція, Прикордонники, мерія Києва, цивільна-військова адміністрація Київщини і найбільша українська кіностудія “Film.UA”. І ні в кого з них не виникало запитання, чи потрібне таке кіно.  Також доказом важливості фільму є і те, що він створюється на кошти багатьох приватних інвесторів без залучення державних грошей 

Зйомки фільму тривали з середини березня до кінця травня. Всі, хто бачили сам процес фільмування цікавилась, що це знімають, просили автографи у акторів і жодного “неначасі” ми не почули.

Робота над сценарієм йшла майже рік, багато небайдужих колег – сценаристів, редакторів та скріптдокторів долучились до поліпшення сценарію. За що я їм дуже вдячний. Повертаючись до статі та дивних звинувачень від пані типу того, що автор сценарію не був в окупації, тому не може писати про події, які там відбувались. Це так саме, як ставити претензію Камерону і Спілбергу, що перший не був на потопаючому кораблі, а другий у концтабору, але вони зняли “Титанік” і “Список Шиндлера”. 

Про наведені у статті “факти”: що продюсер фільму штатний сценарист “95 Кварталу”, про тривале перебування в кадрі важко пораненої дівчинки, що у сценарії немає згадок про жодного з інших волонтерів є відвертою брехнею, і хай залишаться на совісті, тієї, хто їх озвучив.

Єдине, що на мій погляд було зроблено некоректно під час зйомок, це об’ява по набору акторів масових сцен на роль трупів. Але, по-перше, це було зроблено в професійному чаті, а по-друге, за це кастинг-директор по акторах масових сцен вибачився. Сам факт таких зйомок є абсолютно прийнятним і так роблять у всьому світі, або хтось дійсно вважає, що у таких сценах знімають реальних загиблих?

Ще одна здогадка і спекуляція у статті, що автор не спілкувався з психологами і що фактор ретравматизації населення, яке тим чи іншим методом буде залучене у зйомках такого фільму, не оцінювався взагалі. Ми розповідали в багаточисленних інтерв’ю ще в вересні 2022 року, а також 2 жовтня 2022 року на зустрічі з Українською кіноакадемією. Що нас консультував лікар-психіатр і клінічний психолог з 20-річним клінічним досвідом, який пройшов річне стажування в Мічиганському університеті за темою ПТСР Олексій Кругляченко.

Якщо дуже коротко загальні тези, то зараз у нас існує ПТСР у розмірах держави. Одна з ознак – уникнення травмувальних спогадів. Це лікується за допомогою ліків і психотерапії. У психотерапії один із доведених ефективних методів – когнітивно-поведінкова терапія. Наприклад,  експозиційна терапія – коли пацієнта поступово зближують із джерелом стресу і травми. Показувати документальне кіно означає різати по живому, Там справжні спогади. Ігрове кіно дає змогу згладити кути і поступово зближувати навіть жертв із самою причиною травми. Тому художній фільм може бути психотерапевтичним для тих, хто все це пережив.

Взагалі, це відверта хибна теза, що не можна знімати фільми про війну під час самої війни. Безліч американських, радянських і українських фільмів знімались саме так. Наведу лише два свіжих приклади: фільм “Володар Бурі” режисерки Кетрін Бігелоу, який отримав 6 премій Оскар, розповідає про війну в Іраку і знятий у 2008 році саме під час цієї війни. “Кіборги” Ахтема Сеітаблаєва знятий у 2017 році, коли російські війська продовжували окупацію нашої території і постійні провокативні обстріли. 

Насправді, коли хтось каже, що українська кіноспільнота вважає, що зарано знімати художні фільми про події у цієї війні, він лукавить, або видає особисту думку за загальну. Кіноспільнота вже давно зробила свій вибір. Ще у вересні 2022 Українська кіноакадемія за підтримки Netflix розігрувала гранти на написання сценаріїв кіно та серіалів. І більшість переможців написали їх про події цієї війни. Та сама Алла Самойленко, яка у інтерв’ю “Буквам” розповідає, що зарано знімати художнє кіно про війну, вітала Олега Сенцева з перемогою і бажала зняти гарний фільм про “Азовсталь”! Єгор Олесов вже зняв фільм “Донька”, де події відбуваються у Бучі, кіностудія Film.UA відзняла фільм “Дві сестри” та 6-серійний серіал “Those who stay” теж на тему війни. Знімали ці проєкти відомі українські режисери.  Режисер “Кіборгів” Ахтем Сеіталбаєв, якого ми вже згадували, і його продюсер знаходяться у пошуку грошей на свій проєкт про події початку вторгнення і планували знімати ще у березні.

Чому ж у деяких представників кіноспільноти викликає роздратування саме наш фільм, якого вони ще не бачили? У когось це особиста вендета, яка відключає будь-яку професійну етику. Але є і інша категорія, значна гірша. Це продюсери, які роками звикли знімати кіно за державні або грантові кошти. Ці фільми ніколи не окупаються у прокаті, на що у продюсерів завжди є красиве виправдання – це фестивальне кіно. Їх не бентежить, що гарне фестивальне кіно окупається. А ось, що їх насправді бентежить, що ми покажемо кейс, що успішний фільм можна зняти коштом приватних інвесторів і тоді до їх діяльності з’являться великі питання. Саме тому ці продюсери спочатку виступають проти фільму “Буча”, розповідають, що на цю тему знімати зарано. А потім, без краплі збентеження, на пітчингу фестивалю Берлинале просять гроші на свій фільм про Бучу. 

Є така ці

Джерело