Військовослужбовець Олег Дубовий з Тернопільської області, впродовж 38 років працював залізничником та вийшов на пенсію. 24 лютого 2022 року — у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну — пішов у військкомат, аби стати на захист Батьківщини.
"Ми тоді говорили, а хто, як не ми?! Хто мав іти? Старші люди, бо молодь трохи було шкода. Хоча у військкоматі молоді тоді було дуже багато. На цей час я вже був на пенсії, відпрацювавши машиністом тепловоза великий проміжок часу. Якраз вийшов на пенсію. Пів року був на пенсії. Мав уже іншу роботу. Якраз я був зночі й почув, що ракети вдарили по території України. З роботи заскочив додому й кажу дружині, що я пішов (у військкомат – ред.)", — розповідає Олег Дубовий.Олег потрапив у 105 бригаду Територіальної оборони. Після навчання їхній батальйон відправили на схід. 9 березня 2023 року Олег отримав поранення.
"Був один з найпотужніших обстрілів. Я заскочив в бліндаж, намагаючись, як мені здавалося, врятуватися від осколків, але мене чекала зовсім інша доля. Танковий снаряд влетів у бліндаж, зніс мені ноги, застряг в стіні, але не розірвався. Побратим Махній Руслан допоміг мені вибратися, бо я вже подивився, то в мене не було ніг уже. Поставити собі турнікети я не міг, хоча намагався. Він мені поставив турнікети і цим врятував мені життя", — згадує військовослужбовець.Олега відвезли до польового шпиталю, а далі в лікарню Дніпра. Туди до нього приїхала дружина Наталія.
"Я зразу почала його шукати, тому що я не знала, куди його евакуювали, тому що це так здається, це війна. Його забрали з поля бою хлопці, потім повезли в одну точку, потім в другу, потім в третю. Наші лікарі їздять і працюють, волонтерять там на нулі. Через них я дізналася, що його відвезли саме в лікарню в Дніпро. Тоді наші хлопці-волонтери їхали і я зразу з ними сіла в бус, поїхала. Наступного ранку я вже була там", — розповідає дружина військового Наталія Дубова. "Були двоякі відчуття: з одного боку я був радий, а з другого – я не хотів, щоб вона мене бачила в такому становищі, як я є. Але ми швидко порозумілися. Просто вона знала, що мене треба підтримати зовсім з іншого боку", — додає Олег Дубовий.Наталія розповідає, що з того часу постійно була з чоловіком. Олег лікувався в кількох медзакладах. Після цього, Наталія почала шукати клініку для протезування. Так вони потрапили в "Protez Foundation".
А далі кілька місяців була реабілітація в клініці в США. Наталія додає, що усі послуги безкоштовні.
"Зробили мені куксоприймачі, такі маленькі ніжки, я на них ступав перші кроки. Коли я перший раз пройшовся, то я собі подумав: "Ану його в баню, не знаю, чи так зможу". А потім подумав: "Але ось так і зможу". Так ходив, а потім через тиждень-півтори мені додавали по 7 сантиметрів. Так ріс до певної висоти, коли можна було вже поставити коліна. Я обрав електронні, тому що вже трохи старший. Знав, що на інших буде тяжко ходити, а на цих мені набагато легше", — згадує Олег Дубовий.
"Там є спеціальна програма. Він має цю програму в телефоні, але вона налаштована в нього. Він собі знає, коли треба заблокувати коліно, коли розблокувати, залежно, яка ситуація: чи треба по сходах піднятися, чи йому треба спуститися, чи йому треба по рівному йти", — розповідає Наталія Дубова.Наразі Олег Дубовий проходить реабілітацію у Сваляві в клініці "Protez Foundation".
"З паном Олегом займаємося більше вправами на ходьбу, тобто більше на самостійну ходьбу, переходимо на ходьбу більше з милицями та на ходьбу без милиць, але з додатковою опорою, або ж без опори. Це наша мета, щоб Олег пішов без опори", — розповідає фахівчиня з фізичної реабілітації Альона Мартиненко.Військовослужбовець Олег Дубовий планує зібрати гроші, щоб купити дрон для побратимів, а після одужання займатися волонтерством за можливості.
Підписуйтеся на Суспільне Ужгород: Facebook, YouTube, Telegram, Viber, Instagram, Threads
Джерело
