Два роки тому – зранку 24 лютого на зміні у Сумському центрі екстреної медицини було понад 15 бригад. Сергій Шаповалов – один із лікарів, які тоді працювали. До того, що буде повномасштабний наступ, говорить, був готовий, боявся лише за свою родину.
"О 5-й ранку я чую, що якась суєта по швидкій допомозі і я дізнаюсь від колег, що Росія почала повномасштабний наступ. В 5.19 я поїхав на виклик, він не був пов’язаний з пораненнями, я чув відлуння на вулиці. Потім надав допомогу, подзвонив диспетчеру, вона спитала, чи можу я надати ще одній людині допомогу, людині стало погано с серцем, зараз всі бригади тут, бо неясно чого очікувать і я поїхав. Чи було страшно? Ні, не через те, що сміливий, у мене був до цього досвід, я виїжджав в якості фельдшера в зону АТО на посилення медичної служби у 2015 році, я вже розумів, що таке війна, тому психологічно я вже був до цього готовий", — розповів чоловік.
Для бригади Сергія перший виклик, пов’язаний з воєнними діями, був 7 березня, коли російські військові скинули авіабомбу в районі вулиці Роменської. "Туди поїхало декілька бригад, це було жахливо, дві вулиці сложилося, брили, камні, хтось кричить, дим, одежа на деревах висить, людей вигрібали, видовбували ломами з-під завалів. Витягували, хто ще уцілів і надавали їм допомогу", — згадує медик.
У перший день повномасштабної війни керівництво прийняло рішення перевести працівників на добові чергування та організувати їм та їхнім родинам проживання в укритті центру. Тим працівникам, які їздили додому, організували підвіз, згадує завідувачка центральної станції Оксана Скрипченко.
"Ми всі жили в підвалі, ми тут і їли і спали, їздили на виклики, спілкувалися, тут знаходилися і бригади і їхні родини, так все було дружньо, кучненько. На виклик бригаду проводжали всім підрозділом і зустрічали так само, бо телефонний зв’язок був нестабільний, було важко зрозуміти, де бригада знаходиться, куди вона поїхала, яка там буде тактична обстановка", — розповідає жінка.
У перші дні війни, говорить пані Оксана, звичних для них викликів стало менше. Але додались випадки поранень внаслідок війни, з якими у мирному житті медики не зустрічалися, хоча і проходили відповідні тренінги.
"Незвично було їхати в небезпеку, ми не розуміли, як себе поводити, ми знали, що треба заховатися, але не знали, куди. Ми не знали, що таке дрон, ми їх не чули".Виклики від цивільних, в основному, були пов’язані з отриманим від війни стресом, розповідає Олександр Варуха. "Але були і травмовані і військові і цивільні. Ми були готові до мінно-вибухових травм, вони дуже схожі з ДТП, з цивільними вибухами. Були такі випадки, коли їхали майже назустріч колони окупантів, але на цивільний виклик і прям перед ними звертали, тоді було трошечки страшно, бо ніхто не розумів як вони на нас відреагують, можуть відкрити вогонь", — згадує чоловік.
Чоловік розповідає, були готові і до того, що можливо треба буде надавати допомогу російським військовим. Проте згадує лише про один такий виклик, по приїзду бригади стало зрозуміло, що у військового травми, несумісні з життям.
"В они загарбники, вони зло, але нам треба бути людьми і медичними працівниками, і як би це не було незрозуміло, і страшно але ми повинні надавати якісну допомогу навіть загабрникам і окупантам, не зважаючи на те, що вони прийшли нас вбивати".
Фельдшер Олександр Костюк говорить, з роботи у перші дні вторгнення йому запам’ятався один виклик у Сумський район, тоді їхня бригада натрапила на російську колону. "Доїжджаючи до села Красне, там як раз поворот з-за лісу, ми дивимось, що на нас летить машина заднім ходом, виїжджаємо з лісу і бачимо, що біля містка стоїть колона десь з 5 одиниць, танк вкопувався на окраїні, ми зрозуміли по одягу, що це не наші, потім ми побачили, що з БТР-ів нам махають руками, що можна їхати. Страх тоді не встиг з’явитися, це було вперше, ми не розуміли, що нас чекає, це зараз ми вже знаємо, як відносились вони до швидких, тому зараз, мабуть, би ми не поїхали", — згадує медик.
Дмитро Суховій — один з тих лікарів, які виїжджають на виклики у прикордонні громади Сумщини. Говорить, на такі виїзди треба спеціальна підготовка: "Коли нам приходить виклик у так звану сіру зону, бригада повинна себе забезпечити захистом, у нас є шоломи та бронежилети".
На прикордоння їздять і на цивільні виклики і на евакуацію поранених військових, говорить Дмитро: "Була довга евакуація десь 4 години, ми чекали військового, поки військові нам його вивезуть, ми очікували в безпечній зоні і на даному виклику ми повністю підлягали під їхню відповідальність, бо у нас не було зв’язку з нашим ОДС".
Віднедавна для медпрацівників центру екстреної допомоги веде прийом психологиня. На меті, говорить жінка, допомогти лікарям справлятися зі стресом: "Звернення є, вони не завжди пов'язані з війною, тому що загальний стан стресу, особливо така стресова робота як у лікарів, а особливо у лікарів швидкої, вона в поєднання з переживаннями війни і які ми переживаємо на кордоні з ворогом, воно є відчутним впливом".
Директор центру розповідає, свою роботу не припиняли ні на хвилину: "У нас у 2022 році не було плинності кадрів, у нас не працював перші два тижні економічний відділ, бухгалтерія, адміністративна частина працювала дистанційно, але всі фельдшери, лікарі, водії, всі були на робочих місцях. Ніхто у нас не виїхав, не пішов з роботи, плинність кадрів почалася у 2023 році, люди визначалися, пішли у ЗСУ, 64 працівники долучились до служби у війську".
Читайте Суспільне у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Підписуйтеся на наш Instagram
Джерело
